Я – сержант, з Ірпеня, звали Вася.
Ми стріляли крізь дим, все ревло і гуло,
Ну, а потім я вмер. На Донбасі.
І як мама будила уранці.
Тільки маму пригадую, очі її,
І ще хлопця одного в Слов’янську.
Був той хлопець високим, білявим, худим.
І навіщо він вибіг з підвалу?
Тільки влучив снаряд, був старим його дім,
І ні дому, ні хлопця не стало.
Я впізнав той будинок без даху й стіни,
Як у місто зайшла наша рота.
І хлопчина той мертвий лежав на спині,
Трошки крові текло в нього з рота.
Черевики, як в мене, один впав з ноги.
На цю стрижку і в нас була мода.
І хоч нам говорили, що скрізь вороги,
Того хлопця було мені шкода.
Потім вибух, і ще. Рідна ж мати моя!
Затремтіла невидима сила.
І той дім, що як привид без даху стояв,
Раптом впав. І мене задавило.
Так лежали ми вдвох, розділивши біду,
На землі, що звалась Україна.
Було важко мені, тільки…бачу в саду
Божу Матір і Божого Сина.
Матір Божа молилась до Сина Свого,
Землю нашу позбавити муки.
Вбитий хлопець був поруч, і крові його
Мені впало три краплі на руки.
І Господь подивився з любов’ю Отця,
Не суддею суворим, не катом.
І розвіявсь туман. Я збагнув до кінця:
Значить, брата я вбив, значить, брата…
Я лежу під землею і бачу свій край –
Річка, поле, просте і кохане.
Люба мамо, простіть, загубив я свій рай,
Мов отрути хтось дав чи дурману.
Мамо, рідна, благаю, ідіть та знайдіть,
Де тепер мого брата могила,
І моліть кожен день, кожен час, кожну мить
Його матір, щоб мене простила.
Бо коли запече кров із братових ран,
То не бачу я Божого Сина.
І моліться, щоб зник той пекельний туман,
Що на землю упав України.
Ян. Таксюр.
НАДПИСЬ НА СОЛДАТСКОЙ МОГИЛЕ
(вольный перевод с украинского)
Здесь лежу я в земле. Было мне двадцать лет.
Я сержант с Ирпеня, звали Вася.
Мы стреляли сквозь дым, и разрывы ракет,
А потом я погиб. На Донбаcсе.
Вспоминаю я детство,в саду соловьёв,
Как катаю сестрёнку в коляске
Вспоминаю я маму, улыбку её
И ещё.. паренька из Славянска.
Был тот хлопец высоким,белёсым,худым.
И зачем вышел он из подвала?
В дом снаряд угодил.Но рассеялся дым,
И ни дома, ни парня не стало.
Я узнал дом без крыши,с дырою в стене
Когда с ротой зашёл в этот город
И парнишка тот мёртвый лежал на спине
По щеке кровь стекала за ворот.
Сапоги как мои,один сполз чуть с ноги,
Вот и стрижка похожая тоже.
И хоть нам говорили,что всюду враги
Жаль его. Да ничем не поможешь
Потом взрыв и ешё. Рідна ж мати моя!
Закрутила свирепая сила
И тот дом, что, как призрак без крыши стоял
Вдруг упал и меня задавило.
Мы лежали вдвоём, разделивши беду
На земле, что звалась Украина.
Было тяжко мне, только.. вдруг вижу в саду
Божью Матерь и Божьего сына.
Матерь Божья молила,сынка своего
Землю нашу избавить от муки.
Рядом парень убитый и крови его
Мне упало три капли на руки.
И с любовью Господь посмотрел,как Отец,
Не судьёю суровым, не катом.
И растаял туман. Понял я наконец:
Значит, брата убил, значит, брата…
Я лежу под землею и вижу свой край –
Речка, поле, канава с бурьяном.
Мама, милая мама, сгубил я свой рай,
Отравившись каким-то дурманом.
Мама,милая, слышишь? Пойди и найди
Где теперь того парня могила
И молись каждый день, каждый час, каждый миг,
Чтоб меня его мама простила.
Ведь когда запечёт, кровь из братовых ран,
То не вижу я божьего сына.
Помолись, чтоб рассеялся адский туман,
Что на землю упал Украины